Партнеры

История Украины » Гетьманська столиця - Батурин

Посещений: 11422

Місто Батурин за своїм значенням займає одне з провідних місць в українській історії і, безумовно,  є гідним символом державності України за доби  пізнього середньовіччя.

Він здавна привертав на себе увагу багатьох  діячів науки, культури, історії, літератури та  мистецтва. Багато писали про Батурин історики, поети, письменники і т.д. Варто сказати, що Батурин як столиця гетьманів Лівобережної  України згадується в багатьох літературних  джерелах. А для жителів — нащадків козаків, нинішнього українського містечка, це зовсім не мало. Особливий етап в житті Батурина  пов’язаний з історичними подіями ХVІІ — ХVІІІ ст.

Батурин дійсно багатий різними історичними місцями, архітектурними, археологічними та  культурними пам’ятками старовини, з якими  можуть ознайомитись екскурсанти, завітавши до  Батурина.

Окремі з них є унікальними в історії  державотворення України, його культури — ХVІІ — ХVІІІ ст., коли існувала Українська козацька держава — Гетьманщина і майже півстоліття столицею Лівобережної України, офіційною резиденцією її гетьманів був Батурин. Саме тут розміщувались і функціонували вищі урядові установи, перебували представники козацької старшини, жили і правили українські гетьмани Д. Многогрішний (1669-1672), І. Самойлович (1672-1687), І. Мазепа (1687-1708) та К. Розумовський (1750-1764).

Розквіт військових й адміністративних  талантів лівобережного гетьмана в 1669 – 1672 рр. Демка Ігнатовича (Многогрішного) випав на важкі часи  громадянського протистояння, коли Україну  роздирали внутрішні міжусобиці й напади  зовнішніх сил. Утім, саме за його гетьманування  на Лівобережжі врешті-решт утихомирюються  завірюхи сумнозвісної Руїни і мирне життя поволі  повертається на українські землі.

В 1669 році на Глухівський раді Дем′яна Многогрішного обирають гетьманом Лівобережної України. За резиденцію призначають Батурин.

Тут він розпочинає масштабне, нове  будівництво, поновлює укріплення фортеці, будує церкви, розпочинає будівництво приміщення генерального суду. Вулиці міста набували нового вигляду, на них з′явилося чимало гарних і багатих  міщанських та старшинських осель.

Д. Многогрішний за короткий термін  побудував в Батурині гетьманський палац, влаштував поштову станцію в столиці.

Але правління Д. Многогрішного було досить  коротким. В березні 1672 року “все заговорщики против гетьмана незаметно пробрались ночью в его Батуринский замок, а потом и в самый гетьманский дворец”. Арешт відбувся без опору гетьманської варти. Закутий у кайдани  Д. Многогрішний був таємно вивезений до  Конотопа, а потім, через Путивль — до Москви.

Д. Многогрішного жорстоко катували у Посольському приказі, мужньо тримався на допитах гетьман, заперечував усі звинувачення. Д. Многогрішному оголосили вирок — смертна кара через відрубування голови. В останню мить страту було замінено засланням до Сибіру. Разом з ним поїхали дружина Настя, син Петро, донька Олена.

Після заслання до Сибіру Д. Многогрішного на козацькій раді в Козачій Діброві (біля м. Конотопа) 16 червня 1672 році гетьманом Лівобережної України обирають Івана Самойловича.

П’ятнадцять років володарює І. Самойлович на Лівобережжі, за цей час столиця набуває досить привабливого вигляду.

Новообраний гетьман завершує декілька справ, започаткованих Д. Многогрішним в Батурині — добудовує будинок Генерального Суду, розбудовує Батуринський Миколо-Крупицький монастир, розширює послуги поштової станції.

І. Самойлович порушував питання про  приєднання слобідських полків до Гетьманщини,  але натрапив на рішучий опір Москви. У своїй зовнішній політиці І. Самойлович був противником московсько-польської згоди  коштом України. Натомість був прихильником  порозуміння Москви з Кримом і Туреччиною. У  внутрішній політиці І. Самойлович схилявся до  сильної авторитарної гетьманської влади.

Невдалий військовий похід фаворита цариці Софії В. Голіцина на кримських татар, в якому  брав участь і український гетьман, обернувся для останнього трагедією. Прорахунки та поразка походу лягли тягарем на плечі гетьмана І.Самойловича. Його разом з молодшим сином  Яковом восени 1687 року було перевезено „за  крепкими караулами” до Орла, а потім до Нижнього Новгороду. В 1688 році їх відправляють до Сибіру, а численне майно конфісковують. В літописі Самійла Величка згадується такий  епізод: “…Під кінець квітня, коли гетьман Іван Самойлович від’їздив в похід з свого Батуринського замку, під ним спіткнувся на мосту кінь”. То був недобрий знак — до Батурина гетьман більше не повернувся...

Наступним гетьманом стає непересічна постать в історичному і політичному плані — Іван Степанович Мазепа.

 

25 липня 1687 року на березі річки Коломак, відбулася козацька Рада, де гетьманом обрали Івана Степановича Мазепу. Батурин залишається столицею Української держави.

З урочистостей Коломацької ради Мазепа  повертається до Батурина, поселяється в гетьманському палаці і розпочинає масштабне будівництво в столиці, яку за 21 рік свого гетьманування перетворив на столицю європейського зразка.

Батурин займав окреме місце, був одночасно торгівельним, військово-політичним, церковним та культурним центром.

Надаючи великої уваги розвитку освіти на  Україні в своїй резиденції гетьман відкриває  спеціальний навчальний заклад — канцелярський  курінь. Цей навчальний заклад був заснований при Генеральній військовій канцелярії і готував  службовців для державних, адміністративно- судових та фінансових органів Гетьманщини.

Навколо себе формує культурну і політичну еліту. Основна заслуга в укріпленні гетьманської столиці належить знаменитому архітектору, військовому інженеру і знавцеві фортифікаційної  справи Адаму Зернікау.

Історичним центром батуринської Фортеці була Цитадель, де з 1669 року і знаходився гетьманський палац. Вона займала високий мис лівобережної тераси річки Сейм, що за формою  нагадує прямокутник із заокругленими кутами  розміром 130 х 100 метрів.

Недалеко від палацу знаходилась дерев′яна  церква Воскресення Христового, на яку разом  з церквою Покрови Богородиці І. Мазепа виділив 15 000 золотих. Є згадки про існування на Цитаделі кам′яної гетьманської скарбниці.

Культовим спорудам гетьман надавав значної уваги, в Батурині його коштом було збудовано п´ять церков з вишуканим внутрішнім оздобленням.

Розбудовуючи гетьманську столицю, а разом і всю Україну, Іван Степанович прагне до волі.  Весь час свого гетьманування мріяв позбутися  принизливого, рабського статусу Гетьманщини.  Його невгамовна енергія, волелюбство, кликали  до дій, він згуртовував навколо себе людей таких  же поглядів. І коли вихор Північної війни (1700– 1721 рр.) почав вкривати своїм чорним крилом українські землі, Мазепа приймає рішення скористатись ситуацією на користь України. Він заключає угоду з шведським королем Карлом ХІІ, який виступав гарантом незалежності України. В кінці жовтня 1708 року І. Мазепа разом з однодумцями та частиною козацького війська вирушає з Батурина на зустріч з шведським королем в район Новгород-Сіверська. Довідавшись  про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І віддає наказ О. Меншикову будь-що захопити стратегічно важливий об´єкт — Батурин.

Та І. Мазепа не залишив свою столицю напризволяще. Наказним гетьманом він призначив одного з найвідданіших йому старшин полковника Дмитра Чечеля. За безпеку міста відповідала частина Батуринської сотні на чолі з сотником Дмитром Нестеренком та начальником артилерії Фрідріхом Кенігсеком. Загалом Батуринська залога нараховувала більше 7-ми тисяч козаків; у столиці знаходились стратегічні запаси продовольства, пороху та фуражу. Крім того, восени 1708 р. були полагоджені оборонні укріплення Батурина.

31 жовтня московське військо (близько 21-ї тисячі чоловік) підійшло до мурів Батурина. Спочатку О.Меншиков вдається до переговорів, та, отримавши відмову захисників, штурмує місто. Війська ж Мазепині, що стояли залогою в місті, боронили місто та його укріплення зі взірцевою хоробрістю і відвагою. Врешті ніч і темрява розвели войовників, і росіяни, зазнавши   значних втрат, відступили від міста, перейшли Сейм, щоб розбити табір для ночівлі. В цей час у таборі О. Меншикова з’являється посланець від наказного Прилуцького полковника І. Носа, завзятого прибічника московського царя. Посланець показує російським військам таємну підземну вилазку до міста.

Рано-вранці 2 листопада 1708 року російське  військо, пробравшись таємним ходом, вдарило  одночасно ззовні та зсередини оборонних  укріплень. Протягом двох годин переважаючі  війська О. Меншикова завершили навальний  наступ.

Столиця української держави, місто  європейського зразка за жахливу листопадову  ніч перетворилося на згарище та суцільне  кладовище.

В батуринській різні загинуло понад 14 тисяч людей різного віку і статі.

Героїчна оборона 1708 р. надовго викреслила Батурин з політичного життя України. Від  блискучої мазепинської столиці залишилися тільки руїни. Зруйноване, спалене, стерте з лиця  землі московським генералом О.Меншиковим, місто ще довго перебувало у такому жахливому  стані.

За часів гетьмана І. Скоропадського резиденцію  було перенесено до Глухова, а в Батурині  заборонили навіть поселятися. 1 жовтня 1727 р. було обрано гетьманом Данила Апостола й поновлено скасоване Петром І гетьманство.  Спроби гетьмана Д. Апостола повернути  резиденцію у Батурин були невдалими.

Відродитися, піднятися з колін, згадати свою колишню славу й столичну велич місту вдалося лише у середині ХVІІІ ст. за часів гетьманування К. Розумовського.

22 лютого 1750 року його обирають гетьманом України. За часів гетьманування К.Розумовського  Батурин знову, але вже востаннє — резиденція   українських гетьманів. Поступово здійснюється  відбудова, розвивається економіка й  удосконалюється система управління.

Реконструкція міста здійснювалася під  керівництвом багатьох відомих на той час  архітектурних митців. Розорений і спалений  Батурин, на думку гетьмана К. Розумовського,  повинен був перетворитися в добре забудоване  місто, справжню столицю України. За планом реконструкції в Батурині мали з′являтися кам′яні  споруди генеральної канцелярії та генерального  суду, гетьманської садиби, лікарні, церков та шкіл.  Планувалося широке будівництво промислових  об′єктів.

Центральна вулиця Батурина носила назву  “Петербурзький проспект, а сам Батурин ще називали “Малим Петербургом”. У Батурині  знаходилася особлива Сотенна Канцелярія  при правлінні, на якому вирішувалися всі найголовніші державні, судові, правоохоронні та інші справи дворян, козаків, духовенства. Посилив позиції козацької старшини, якій надавалося право керувати життям Гетьманщини за відсутності гетьмана. Водночас пожвавлювалося господарське життя.

У 1760 році був детально розроблений  план заснування та діяльності у Батурині  Малоросійського університету в якому мало діяти 9 кафедр. При університеті планувалося відкрити лабораторію, церкву, лікарню, економічну контору, карцер, гауптвахту тощо. Але ці плани  залишились нездійсненними.

У місті працювала ціла група придворних живописців, музичних колективів.

Велику увагу К. Розумовський приділяв літературі. Головна бібліотека його була в Батурині. Завідував нею француз Адам, який працював на посаді гетьманського бібліотекаря понад 15 років. Гетьман мав у Батурині і велику картинну галерею.

К. Розумовський, в роки свого правління в Батурині, відкрив школу садівників. По  закінченню навчання спеціалістів за потребами  виписували для всієї України.

10 листопада 1764 р. імператриця своїм указом підтвердила ліквідацію гетьманського устрою в Україні. Імператорським маніфестом від 10 листопада й сенаторським указом від 17 листопада 1764 р. К. Розумовського звільнили від гетьманства. Натомість для управління  Лівобережною Україною та Запоріжжям було  створено Малоросійську колегію на чолі з її  президентом і генерал-губернатором графом Петром Румянцевим.

Після 1764 року К. Розумовському заборонили проживати в Україні і він протягом 13 років перебуває за кордоном, а з 1794 року переїздить  на постійне місце проживання до Батурина, де і живе 9 останніх років свого життя.

Будучи досить розвиненим економічним, політичним і культурним центром України ХVІІ – ХVІІІ ст., Батурин, починаючи вже з другої  половини ХІХ ст., втрачає свою колишню велич і перетворюється на рядове українське містечко.  Завершилася “золота осінь” українського  гетьманства, закінчився останній період  батуринського відродження.

 

Срібло (январь 2009)