Партнеры

История Украины » Глухов

Посещений: 3234

Велич кожного міста вимірюється не географічним розташуванням і кількістю населення, а тією роллю, яку воно відіграло в історію свого народу. На карті світу Глухів — маленька точка. За сучасною класифікацією він належить до категорії малих міст, але саме тут відбувалися найважливіші події українського державотворення. Щоб вивчити історію міста, іноді мало життя, а щоб його полюбити — достатньо одного знайомства. Різноманітність і багатосюжетність історії, духовна наповненість, неповторна краса шедеврів архітектури дає право Глухову гідно представляти древню, самобутню, предковічну Україну. Омите чистими водами Есмані, овіяне легендами, одягнене у зелені шати дерев, наповнене світлом, місто зігріє гостей гостинністю його жителів.

Десь у глибині століть губиться час зародження Глухова. Перші письмові згадки про нього вказують, безперечно, не на дату заснування, а вже на період активного розвитку. У Іпатіївському літописі під 13-14 груднем 1152 р. читаємо: «Тоді ж пішли з Юрієм, — а не відмовили йому, — Ярославич Ростислав з браттями, і з рязанцями, і з муромцями, а також і половці — і Оперлюї, і Токсобичі, і весь половецький народ, скільки ото їх межи Волгою і Дніпром. І рушили вони туди, на В’ятичі, і, отож, узяли їх там, (пішовши) на (город їхній) Мценськ. А звідти пішли вони на (городи) Спаш та на Глухів і тут стали». Як видно з літопису, місто було надійним місцем для схованки і могло розмістити велике військо. Проте найважливіше значення для з’ясування давньої історії міста мають археологічні дослідження. Знахідки груболіпної кераміки пізньозарубинецької культури ІІ-ІІІ ст. н.е. по вул.Валовій та пров.Пожежному, київської культури ІІІ-V ст. н.е. по вул.Красна Гірка, колочинської культури V-VІІ ст. н.е. на березі Павлівського озера говорять про безперервний розвиток Глухова від невеликого поселення до міста, яке у давньоруський час вже мало значні розміри. Тут проходили торгівельні шляхи сіверян з полянами, древлянами, в’ятичами, радимичами, угро-фінами.

Ще до нашестя монголо-татар на Русь місто стало центром Глухівського удільного князівства. У 1239 р. вони вторглися на територію сіверської землі, захопили Глухів, змістивши центр історичного життя князівства на північ. У другій половині XIV ст. місто опинилося під владою Великого князівства Литовського. Страшне лихо — «чорна смерть» спіткало жителів у 1352 р., про що літопис писав: «... у Глухові ж тоді ні одна людина не залишилась, всі ізомроша».

До Московської держави глухівські землі відійшли 1503 р., а подальші складні польсько-російські відносини призвели до того, що місто неодноразово переходило з-під влади короля під владу царя. Але вже у 1618 р. за умовами Деулінського перемир’я Глухів увійшов до складу Польщі як прикордонне місто. Саме тоді йому і «пожалували» Магдебургське право. З початком Хмельниччини у 1648 р. формується Глухівська козацька сотня, яка згодом увійшла до складу Ніжинського полку. Упродовж 1663-1665 рр. існував окремий Глухівський полк на чолі з К.Гуляницею та В.Черкащеницею. У цей час значно зросло значення Глухова як військової фортеці на рубежі укріплень, що захищали російську державу. Саме в січні-лютому 1664 р. місто витримало п’ятитижневу облогу польського війська під проводом короля Яна Казимира.

У березні 1669 р. гетьман Д.Многогрішний уклав з Москвою «Глухівські статті», які значною мірою забезпечили автономні права України. На початку ХVIII ст. Глухів опинився у вирі найважливіших історичних подій, пов’язаних з Північною війною (1700-1721 рр.). Після падіння Батурина місто 6 листопада 1708 р. стало столицею гетьманської та Лівобережної України, резиденцією гетьманів І.Скоропадського (1708-1722 рр.), Д.Апостола (1727-1734 рр.), К.Розумовського (1750-1764 рр.), місцеперебуванням першої Малоросійської колегії (1722-1727 рр.), правління Гетьманського уряду (1734-1750 рр.) і другої Малоросійської колегії (1764-1782 рр.). У місті започаткувався «Глухівський період історії України», який тривав упродовж 1708-1782 років.

Набувши статусу столиці Гетьманщини, Глухів у ХVІІІ ст. перетворився у політичний центр України. В ньому розмістилася Генеральна військова канцелярія разом з іншими вищими урядовими установами. Водночас Глухів став центром розвитку ідеології українського державотворення. Саме тут наказний гетьман П.Полуботок відстоював права і вольності українського народу, а щоденники генеральних канцеляристів М.Ханенка «Діаріуш або Журнал» (записи першої половини 1722 р.), «Щоденник генерального хорунжого Миколи Ханенка» (1727-1731 рр.; 1742-1753 рр.), Я.Марковича, П.Борзаківського, П.Ладинського, багатотомні щоденники-хроніки невідомих авторів стали новою формою літописання і вираження національного патріотизму.

З історією міста пов’язані імена перекладача Генеральної військової канцелярії С.Дівовича, автора віршованого діалогу «Розмова Великоросії з Малоросією», членів другої Малоросійської колегії українського філософа, просвітника-демократа Я.Козельського та представника історіографії української державності П.Симоновського. Місто у ХVIII ст. стало культурним центром України. В ньому були створені перший аматорський та перший професійний театри. У 1730 р. розпочалося навчання в Глухівській музично-співацькій школі, де отримали початкову музичну освіту видатні діячі світової музичної культури, основоположники духового хорового співу ХVIII ст., композитори М.Березовський та Д.Бортнянський.

Від тих часів у місті збереглися унікальні пам’ятки містобудування та архітектури, які за визначенням вітчизняних і зарубіжних експертів мають не лише загальнонаціональне, а й міжнародне значення, а переважна більшість вулиць та площ і понині зберігає планування кінця XVIII-XIX ст. Гордістю міста є Миколаївська церква (1693-1695 рр.), перед якою відбувалися козацькі ради. У ній наставляли на гетьманство І.Скоропадського, Д.Апостола, К.Розумовського. У систему давніх укріплень Глухова органічно вписується мурована Київська фортечна брама (1766-1769 рр.). Вона надає осмисленості давнім оборонним формам рельєфу міста, які завдяки її наявності виразно сприймаються як залишки древньої фортифікації. Сучасну центральну площу міста — площу генерала Рудченка — увінчує Спасо-Преображенська церква, побудована в 1765 р. коштом осавула генеральної армати Г.Кологривого. На північно-східній околиці міста можна побачити цвинтарну Вознесенську церкву (1767 р.). Адміністративно-територіальна реформа кінця XVІІІ ст. скасувала столичний статус Глухова і він на правах звичайного повітового міста увійшов до складу Новгород-Сіверського намісництва.

У середині ХІХ ст. Глухів — центр хлібної торгівлі Лівобережної України. Завдяки новій буржуазній еліті на зміну провінційному занепаду прийшло бурхливе відродження міста середини ХІХ ст. Безцінний вклад у його благоустрій, розвиток освіти і культури внесла родина відомих українських цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. Завдяки їм Глухів з архаїчним плануванням та одноповерховою дерев’яною забудовою змінив своє архітектурне обличчя і прикрасився комплексом мурованих споруд.

Наприкінці ХІХ ст. до міста пролягла залізниця, у 1910 р. був розроблений проект міського водогону, а у листопаді 1912 р. дала першу напругу міська електростанція. Мирна праця людей переривалася революцією і війнами, але Глухів швидко відбудовувався. З другої половини 50-х років ХХ ст. активного розвитку набули нові для міста галузі: електротехнічна, машинобудівна, електронна. У 1970-ті роки була розв’язана проблема забезпечення міста водопровідними, каналізаційними, тепловими мережами. Житлові масиви, які виникли у передмістях, значно розширили терени сучасного Глухова.

Історія міста золотими літерами вписала в своє сьогодення імена відомих діячів науки, культури та мистецтв: художників А.Лосенка, М.Мурашка, Г.Нарбута, В.Мохова, К.Ломикіна, поета В.Нарбута, композитора Ю.Шапоріна, народної артистки УРСР А.Роговцевої, істориків В.Романовського, Ф.Ернста, М.Василенка, астрофізика Й.Шкловського. У Глухівському учительському інституті здобули освіту відомі письменники О.Довженко, С.Васильченко, С.Сергєєв-Ценський.

Сучасний Глухів — одне з найкрасивіших міст Сумщини, місто обласного підпорядкування, де постійно проживає 35 тис. громадян. Територія міста складає 20 км2, з них — в межах міської смуги забудовано 11 км2, решту займають зелені масиви. Заплава річки Есмань є цінною видовою зоною. В її водах, як у дзеркалі, відбивається все минуле і сучасне Глухова.