Партнеры

История Украины » Cім'я Терещінків

Посещений: 2953

Проходячи вулицями Глухова, мимоволі відчуваєш, як із глибини віків дихає на нас історія. На одній з них в історичному середмісті стоїть мурований двоповерховий будинок. Пильне око запримітить на східному фасаді невелику сіру табличку, на якій відлито: «Пам’ятка історії Глухова. Будинок Терещенків»

.

Першим, хто став відомим із цього роду, був Артемій Якович Терещенко. Він переселився до Глухова з села Локоть, розташованого в 40 верстах від міста, і разом з дружиною Єфросинією Григорівною (уродженою Стеслявською) зайнявся дрібною торгівлею. Спочатку торгували з лотка, потім відкрили власну невеличку крамницю. Артемій Якович мав у Глухові свій будинок, був добрим сім’янином. Тут народилися троє його синів – Микола, Федір і Семен та донька Маріанна.

Достеменно ніхто не знав, завдяки чому – можливо, за вдачу, до Артемія ще з молодих років приклеїлося прізвисько «Карбованець», та так міцно, що багато хто в місті вважав його справжнім прізвищем всієї родини.

Природжений розум, невгамовна працелюбність, українська кмітливість дозволили йому опанувати мистецтво заробляти гроші і правильно їх витрачати.

Основи фінансової могутності Терещенків були закладені в середині ХIХ ст. Саме тоді Артемій зацікавився новою для України цукровою справою. Після реформи 1861 р. нова ситуація в аграрній сфері дала змогу підприємцеві заволодіти чималими ділянками землі під бурякові поля та цукроварні.

Артемій Терещенко був родоначальником сім’ї та сімейного добробуту, але основні маси капіталу Терещенків були зароблені синами Артемія. Батько дав міцний старт своїм синам, навчив добре та прибутково хазяйнувати, чим дав своїм дітям «путівку в життя». Активно займаючись суспільними справами у Глухові, всі фінансові справи Артемій передав своїм талановитим синам, старшим з яких був Микола. Від народження хлопчик був кмітливим, з практичним розумом. Він сам підготувався і вступив до Глухівського повітового училища, яке закінчив вельми успішно, і цим повинен був обмежити свою шкільну освіту, але пішов далі. Ще юнаком він самостійно взявся за нову для нього хлібну торгівлю і повів її з великим вмінням, якщо не мистецтвом. Він зміг познайомитися, сподобатися і ввійти в довіру до багатьох місцевих поміщиків, котрі охоче відпускали йому без грошей закуплений хліб, але тільки йому, бо Микола потім акуратно виплачував свої борги.

Незабаром винахідливий юнак зробився головою Глухівського чумацтва. Спочатку сам з братами він повіз на волах до Криму хліб, узятий ним без грошей у поміщиків, знайшов там місце, багате сіллю та рибою, поміняв свій товар і заключив на дуже вигідних для себе умовах угоди. Повернувшись до Глухова, він побудував для солі і риби великі комори, а своїх братів, Федора і Семена, знову направив з поміщицьким хлібом до Криму. Ця дуже вигідна для Терещенків справа почалася ще до Кримської війни (1853-1856 рр.) і продовжувалась до того часу, поки не пройшла на Харків і в Крим залізниця. Для цього Миколі довелося купити для братів по парі волів, а потім, коли ця справа налагодилася, він брав на вигідних для себе умовах охочих людей (чумаків) зі своїми волами.

Втім про те, як Микола зробився великим капіталістом, а пізніше мільйонером, зберігається багато легенд. Однією з них є легенда про те, що Терещенки у п’ятдесятих роках XIX cт. розпочали будівництво кам’яного будинку (існує і зараз) і при виконанні земельних робіт натрапили на чавунну дошку чи двері. Роботи припинилися, бо, на думку хазяїна, місце було нечисте і будуватися на ньому не можна. Однак через два – три тижні після молебню та освячення місця роботи відновилися, але дошка щезла безслідно. Звідси існує припущення, що Терещенки знайшли скарб, а чавунну дошку і все інше ретельно прибрали.

Якщо взяти до уваги, що садиба Терещенків знаходилась у межах старої Глухівської фортеці, недалеко від фортечної стіни, то можна припустити, що під чавунною дошкою могли зберігатись чиїсь заощадження.

Більш достовірним слід визнати, що Микола Терещенко розбагатів під час Кримської війни і в літах вже мав солідний капітал.

Після знищення кріпацтва багато поміщиків по всій Росії не змогли вести свого господарства в нових капіталістичних умовах і страшенно заборгували. В 70-х роках Терещенки були орендарями майже всіх повітових земель під цукровий буряк. Цукрові заводи князя Барятинського у Крупці і Шалигиному, поміщиків Левшина і Писаревича у Вороніжі, купця Біловського у Берізках, поміщика Кочубея в Хуторі Михайлівському, графа Робесп’єра в Тьоткіному перейшли до їхніх рук.

 

Коли в 1870 р. Артемій Якович надав своїм синам повну самостійність, вони заснували «Товариство цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків» з первісним капіталом в 3 млн. карбованців. В цьому ж році Товариство отримало срібну медаль за високу якість цукру на Всеросійській виставці. Із заснування «Товариства…» під керівництвом Миколи брати Терещенки почали стрімкий зліт у підприємницькій справі, з цього часу також почалася знаменита доба меценатства сім’ї Терещенків.

1871 року Артемієм Терещенком засновано притулок для сиріт та дітей бідноти, для чого була виділена значна сума на спорудження будинку і на його утримання.

Вшановуючи пам’ять матері, брати Терещенки заснували в 1879 році безкоштовну лікарню св.Євфросинії. У статуті свого Товариства вони зробили запис, що на її утримання щорічно відраховуватимуть 2 відсотки від прибутку, а для сирітського притулку – 3 відсотки, тому за звітом 1893 року, це становило відповідно 27 та 40 тис. карбованців.

Все, чого досягнув Микола Артемійович за своє життя – суспільний стан, почесні звання, багатство, – було результатом його виняткової енергії, твердого характеру і вражаючої працездатності.

В останні роки життя Микола Терещенко, вже таємний радник, що рівнозначно званню генерал-лейтенанта, відзначив два ювілеї – 80-річчя і піввіковий стаж державної служби. 14 жовтня 1899 р. ювіляр прийняв близько 150 делегацій від міських влад, різних комітетів, робітників і службовців цукрових заводів, учнів шкіл і гімназій, отримав велику кількість вітальних листівок і телеграм. Київська міська дума постановила змінити назву Олексіївської вулиці на Терещенківську. В цей день у Володимирському соборі був відправлений урочистий молебень, а для бідних людей в їдальні Київського благочинного товариства влаштований обід на 1200 осіб. До існуючих нагород додалися ордени Білого Орла і французького Почесного легіону.

19 січня 1903 р. Микола Артемійович помер. Два дні Київ прощався з людиною, яка так багато зробила для нього, а потім труну з тілом покійного пронесли на руках від Володимирського собору до будинку Івана Миколовича, де поставили на катафалк і повезли на вокзал. Поховали М.А.Терещенка в Глухові, в родинній усипальниці Трьох-Анастасіївської церкви, поряд з батьками, братом Федором і дружиною Євфросинією Григорівною.

Глухів гідно відзначив благородну діяльність свого сина та почесного громадянина. 23 серпня 1909 р. на площі між Спасо-Преображенським і Анастасіївським храмами, за грошовою допомогою Олександра Миколовича, глухівчани встановили пам’ятник роботи скульптора М. Андрєєва. На кубічному п’єдесталі у кріслі з високою спинкою сидів зафіксований в бронзі Микола Артемійович у позі спокійної, мудрої людини.

Срібло (август/сентябрь 2008)